Peter Forsskal: Thoughts on Civil Liberty
 
The Text
 
  << English
   
 

РОЗДУМИ ПРО

ГРОМАДЯНСЬКУ

СВОБОДУ

 
(c) Gelena Belikbayeva

§.1.

Чим більше людина живе відповідно до своїх схильностей, тим більше вона є вільною. Тому, окрім життя, ніщо не може бути дорожчим для людини, ніж свобода. Жодна розумна істота не відмовиться від своєї свободи або не погодиться її обмежити, якщо тільки її не примусили до цього насильством або залякали якимось іншим злом.

§.2.

Благо, яке так любить людина, не потребує жодних обмежень серед тих, хто обожнює доброчесність. Проте ми часто поступаємося гріху і неправедним діям. Тому нам необхідні межі, а свобода має втратити свою небезпечну сторону. Має залишитися тільки та частина свободи, коли за своїми внутрішніми переконаннями люди зможуть бути доброчесними для інших і для себе, але нікому не шкодити. 

§.3.

Коли це буде дано кожному члену суспільства, тоді настане справжня громадянська свобода. Таким чином, це означає, що нікому не забороняється робити те, що буде корисним і правильним для громади, що кожна чесна людина може жити в безпеці, в злагоді згідно своєї совісті, користуватися своїм майном і працювати на благо суспільства.

§.4.

Для такої свободи найсильніша небезпека завжди виходить від тих, хто має найбільшу владу в країні завдяки посадам, майну або багатству. І ці люди можуть не тільки легко зловживати владою, яку мають, а також постійно збільшувати свої права і силу, аби інші жителі все більше і більше їх боялися.  

§.5.

Адже тотальна свобода суспільства не базується на тому, що його суб’єкти убезпечені від насильства з боку свого Правителя. Це є величезним першим кроком до загального щастя. Проте, суб’єкти також можуть подавляти один іншого. І в багатьох республіках, таких як Польща і Італія, що пишаються священним ім’ям свободи, більшість людей все ще залишаються кріпосними того, хто вище їх за чином.  

§.6.
Чи ставив хтось питання про те, яка верховна влада була б більш поганою для країни: правителя або громадян?  Я думаю, що остання є більш нестерпною, але перша є більш невикорінною. Тож саме її потрібно найбільше уникати і боятися. Оскільки, першу можна скинути, а іншу вже ніколи не скинути. Від імені автократів, і з їхнього дозволу, владу часто здійснюють нечестивці, які є недостойними такої високої милості, але які сміливо нею користуються. З декількох причин насильству могутнього правителя дуже важко протистояти. Надмірна віра в святість коронованої особи відіграє велику роль в захисті навіть найбільш несправедливих правителів. Безліч людей вважають, що не існує обмежень тому, скільки може бути дано одній особі, яка так високо стоїть над іншими, і яка знаходиться так близько до Божества. Правителі Варварських королівств  вважались святими і безкарно розпоряджалися життям своїх підданих. Розкольники в Англії зробили це справою совісті та не присягнули на вірність невірній королівській сім’ї. І з тим, аби не шукати  інших далеких прикладів, візьмемо Швецію. Коли країна впродовж війн Короля Карла XII була цілком виснажена з точки зору людських ресурсів, продовольства і фінансів, цьому жорсткому Герою * все ще вірили, і вважали, що він не руйнує, а навпаки, захищає свою країну. Тому, громадяни не завжди можуть відчувати несправедливість з боку свого Короля, але навіть якщо вони знають про несправедливість, вони все ж не можуть легко звільнитися від неї. За необхідності, правителі можуть самі охороняти свої привілеї, і самі усім керувати. Блага і сила цілої країни зосереджені в руках однієї людини. Але, коли одні громадяни зазнають утисків від інших громадян,  кожен бачить цю несправедливість. І коли декілька осіб зловживають своєю владою одночасно,  більшість громадян з легкістю перемагає їхні неправомірні цілі і їхню владу. Тому повага громадськості та її сила полягають у тому, аби не створювати для влади безпечного середовища. Влада може захиститися тільки тим, що буде приховувати свої несправедливі дії. Проте, це неможливо приховувати тривалий час, якщо в публічних текстах кожному буде дозволено говорити про те, що робиться всупереч інтересам громадськості. 
*See Enväldets skadeliga påföljder (“Згубні наслідки абсолютизму ”), Стокг. 1757.

§.7.

Отже, життя і сила громадської свободи полягає в обмеженому Уряді  і необмеженій свободі друкованого слова за умови того, що буде серйозне покарання за  безперечно непристойний зміст тексту, що містить богохульство, образу громадян і підбурювання до явного зла. 

 

§.8.
Божественні одкровення, мудрі фундаментальні закони і честь приватних громадян не має зазнавати будь-якої загрозливої шкоди від такої свободи самовираження. Тому що правда завжди перемагає, коли її дозволяється оскаржувати і коли вона захищається на рівних умовах.

§.9.
І навпаки, свобода друкованого слова надзвичайно розвиває знання, усуває всі згубні постулати, стримує від несправедливих дій усіх чиновників, і є найнадійнішим захистом уряду у вільній державі. Оскільки люди просто закохуються в такий спосіб урядування. В Англії не часто можна почути про загрозливі плани підірвати усталені фундаментальні закони. Але там громадські заворушення можна попередити з самого початку, просто надавши змогу людям відкрито і вільно висловити свою незгоду. З іншого боку, в досить відомій країні* ми маємо показовий приклад того, коли нерівний розподіл свободи захищається  ненавистю і силою, коли люди дуже легко вдаються до насильства і безрозсудних кроків, коли той, хто майже нічим не володіє, з готовністю втратить все, без заздрощів і помсти, аніж побачить, як більша частина свободи суспільства і його власна свобода захоплюється іншими громадянами і такими ж, як він сам. Оскільки той, хто майже не має чого втрачати, буде ризикувати в меншому ступені і втратить небагато, в той час, коли він може змусити свого ворога і мучителя втратити багато. Цим не варто надто захоплюватися, але таке ставлення є дуже поширеним. Таким чином, свободу треба оберігати свободою. Насильство  і заборона незадоволених створює ще більшу небезпеку, незважаючи на те, чи є причина для такого незадоволення, чи ні. Мудрий уряд скоріше дозволить людям висловлювати їхнє незадоволення через перо, аніж через зброю, що, з одного боку, дає натхнення, а з іншого боку, вгамовує і попереджає повстання і заворушення.
*Данія.

§.10.
Як вже зазначалося раніше (див. пункт 3), результатом громадянської свободи є те, що кожна чесна людина може жити в безпеці, згідно зі своєю совістю, користуватися своїм майном і сприяти процвітанню суспільства. Я коротко поясню, в чому полягає суть кожної тези. Завдяки закону наше життя стає більш безпечним, оскільки  закон стверджує, що нікому не дозволяється чинити насильство проти тіла і здоров’я чесної людини безкарно. Проте, необхідно  слухати обвинувачів і виконувати рішення суддів, навіть якщо обвинувачений не вчинив жодного злочину. Оскільки суспільство не може існувати без судів загальної юрисдикції, а судді не завжди є неупередженими.* Людська ненависть і нестримана гарячність іноді обривали життя найбільш невинних людей.  Не може бути нічого більш загрозливого одночасно для життя і репутації людини, ніж це. І це неможливо змінити, як і те, що свобода захищати себе публічно може заспокоїти гнів людей і зупинити суддівські маніпуляції. І навіть, якщо неможливо цього досягнути, тоді, принаймні, найсправедливішою компенсацією за таку величезну несправедливість буде те, що нещасному засудженому буде дозволено, як це роблять в Англії, показати своїм співвітчизникам, що він вмирає невинним.
*Дивіться різні публікації про судові процеси, суддів і належну свободу і безпеку печатного слова.

§.11.

Совість може часто базуватися на помилкових припущеннях. Такі припущення в жодному випадку не можуть мати виправдання, якщо їх єдина мета полягає в руйнуванні суспільства і людей, як, зокрема, віроломне вчення єзуїтів. Проте,  зазвичай ті, хто стають небезпечними через хибну свідомість, можуть стати хорошими громадянами за умови, що суспільство трошки пристосується до їхніх примар. Меноніти уникають давати клятви, але можна сміло довіряти, коли вони кажуть «так» чи «ні». Багатьох з них неможливо умовити напасти на ворога, але вони охоче надають гроші для підтримки військових. Ці відмінності між релігіями можуть існувати, не порушуючи громадянську єдність, і наочним прикладом цього співіснування є щаслива Пенсильванія, яка дуже швидко заселяється завдяки свободі. Завдяки свободі ці релігійні ілюзії  поступляться силі правди і послабляться.  В той же час, якщо розпочати переслідувати їх з безглуздим завзяттям, вони, подібно пожежі, що намагаються приховати, дуже жваво поширяться. І наостанок,  оскільки не існує такого місця, де всі можуть жити без ілюзій, не так вже важливо, чи ці  люди помиляються відкрито, як це відбувається в Англії, або вони лицемірять, як багато де.

§.12.

В суспільстві у людей є власність, частково, як у громадян країни, частково, як у індивідуумів. Перша частина – це прибуток держави і все, що купується за його рахунок, а також державні послуги. Друга частина – це власність кожного індивідуума. Закон має оберігати власність від посягань і одночасно забезпечувати, що нею не зловживають. Державні обтяження і блага мають бути розподілені розумним чином серед усіх жителів країни. Оскільки суспільство існує для всіх, свобода також має даватися кожному. Тому податки в країні не повинні бути надмірними, але кожен має робити свій внесок до державних надходжень відповідно до своїх доходів.  Більше того, кожна людина, яка є достойною того, аби працювати у державній установі і займати почесну посаду, не може бути позбавлена надії досягнути цього.

§.13.

Якби вимагалося проведення належного тестування перед тим, як призначити людину працювати в будь-якій державній установі, якби тим, хто пройшов це тестування, був би гарантований кар’єрний ріст, тільки з огляду на стаж на попередній посаді, і якби перший крок належав би тим, хто виявився спроможним для цієї посади, тоді державні установи не були б в недостойних руках, і тоді ані гроші, ані родинні зв’язки і покровителі не сприяли б кар’єрному просуванню так, як власні працьовитість і здібності.

§.14.

Не існує більш простого або більш надійного способу тестування, аніж перевірка знань і досвіду роботи, пов’язаних із певною посадою.  Ми користуємося таким методом для обрання духовних осіб, і усі держслужбовці в Китаї обираються на таких засадах. Проте, не буде складною справою незлюбити найкращого, якщо буде дозволено задавати будь-які питання і судити як завгодно. Тому буде необхідно передбачити для кожної установи спеціальні знання, спеціальні книги, спеціальне навчання і завдання, і перевіряти людину відповідно до питань, за які ця людина має відповідати.  

§.15.
Легко дозволяється використовувати власне майно  для своєї користі та користі суспільства. Проте, кожна людина не може з легкістю отримати всі типи власності, зокрема ті, що є корисними для суспільства. Жодна людина не може отримати землю, де забажає, ні за гроші, ні за свою працю, хоча у багатьох є більше землі, ніж вони обробляють,  і це значно шкодить суспільному благу. Такі закони, як закон Мойсея, що існував серед іудеїв, про скромну ділянку землі для кожної сім’ї, якою можна користуватися довічно, Третя книга Мойсея, 25:13-15, 23, 24, 40 і 41, або закон Ліцинія для римлян про 500 югерів (приблизно 125 гектарів землі), були дуже корисними для сприяння обробці землі і балансування прав жителів.

§.16.
Ніщо нам не належить більше, ніж сила нашого тіла і розуму; тому ніщо не буде більш прийнятним, ніж бути дозволеним гідно заробляти гроші і мати дозвіл на використання своїх корисних здібностей і професійного застосування знань. У кожного має бути можливість вільно заробляти гроші в сільському господарстві і виробництві, в торгівлі і, завдяки ремеслам і навчанню, до тих пір, поки кількість людей, залучених до певної професії, не стане загрожувати суспільству.

§.17.
Корисні робітники виганяються із сільської місцевості, оскільки законом не дозволяється захищати тих, хто мешкає в селі і хатинах, і кому не пощастило мати жодної ділянки землі, за виключенням інвалідів і літніх осіб, які є одряхлілими. Тому, як тільки люди забажають слідувати своєму основному природньому бажанню мати свободу і стати незалежними, їм доведеться переїхати до міст, де вони з легкістю зможуть жити за своїм настроєм або виконувати невимогливу роботу. Проте, коли, як традиційно це склалося в Англії і Німеччині, кожна людина, навіть і в сільській місцевості, може бути хазяїном у власному будинку,  багато робітників залишаються в своїх рідних місцевостях, заводять сім’ї, освоюють корисні ремесла, наймаються на роботу на фермах, і це все є більш прийнятним, ніж обрати життя в місті, де людина не одружується, стає екстравагантною, зледащілою аби підтримувати достаток заможних, створювати натовп біля екіпажів знаті, вбивати час сном і розпустою і ставати  тягарем самих себе та своєї країни.

§.18.
Просуванню здібностей і свободи людей можуть слугувати державні школи, де кожен може отримувати повноцінну освіту, відповідно до індивідуального розуміння і працьовитості, в будь-якій сфері гуманітарних наук і ремесл, і бути безперечно визнаним як вільний спеціаліст у відповідній сфері. Проте, кількість спеціалістів у кожній професії має відповідати потребам суспільства і бути обумовленою суспільною корисністю.

§.19.
З іншого боку, наші закриті професійні організації і навчання початківців є чудовим засобом підтримувати ледарство, скутість, нестачу людей, розпусту, бідність і гаяння часу.

§.20.
Навіть так звані вільні гуманітарні науки не є вільними в Швеції. На цей статус більше заслуговують гуманітарні науки в інших країнах. В Німеччині кожній людині дозволяється відкрито навчати інших тому, що вона сама вивчила. Окрім того, необхідно з самого початку або уберегти людину від підходу до навчання тільки через книжки, що вважається головним способом  навчання, або відповідно дозволити їй вільно жити і заробляти на життя найбільш нешкідливим ремеслом.

§.21.
Востаннє, важливим правом у вільному суспільстві є можливість вільно сприяти процвітанню суспільства. Проте, якщо це відбувається, у кожного має бути можливість знати про стан справ у суспільстві, і у кожного має бути можливість вільно висловлювати свої думки про цей стан. Коли цього не відбувається, тоді свобода не є достойною свого імені. Питання війни і перемовини з іншими країнами мають бути прихованими певний час і про них не повинні знати всі, але не через звичайних доброчесних громадян, а через ворогів. Що стосується мирного часу, питання, які пов’язані із внутрішнім благополуччям країни, повинні бути набагато менш прихованими від жителів країни. Інакше, може з легкістю статися ситуація, коли іноземці, які бажають зашкодити, дізнаються про всі секрети від агентів завдяки грошам, а люди цієї країни, які могли б надати корисну пораду, не знають про багато речей, що відбуваються у власній країні. З іншого боку, коли в країні все відомо і відкрито, принаймні, спостерігач бачить користь або шкоду і ділиться про це з усіма там, де є свобода печатного слова. Тільки тоді публічні дискусії можуть бути скеровані правдою і любов’ю до батьківщини, від добробуту суспільства якої залежить кожен громадянин.

Господь Вседержитель, хранитель щастя людського, звелич нашу Шведську свободу і збережи її на вікі вічні!

   
   
  Back to top